logo
  • Если работа приносит только деньги, значит нас купили.!

Голод – не тітка, або депутати


Нещодавно забігала я до супермаркету – за хлібом насущним. У великому гастрономі з об’єднано-сімейною назвою всього як завжди вдосталь: аби корзинка витримала. Хоча корзинка корзинкою, а гаманець точно помер би від сердечного нападу, або волів би вкоротити віку грошам, внаслідок клаустрофобії останніх у ньому. А що ж залишається? Голод, як то кажуть – не тітка, але й ми, врешті, не в 33-му живемо.

Сумно мені стало. А ввечері ще сумніше. І принесло ж мене в ту лиху годину до телевізора: таке зло взяло, що сил моїх більше немає. У кадрі я побачила чимало депутатів, яких журналісти, либонь, відловлювали один по одному у Верховних стінах і питали чи-бо не голодують наші законотворці, чи-бо не ховають бідолашні за пазухами останнього кусника хліба. За мить у пам’яті вже зринула картинка із української народної казки:

– Чи ти, кізонько, їла? Чи ти , кізонько, пила?

– Нічого не їла, нічого не пила. Бігла через місточок – вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку – вхопила водиці крапельку…

Насправді наші обранці свої писочки ледь в екран помістили і чесно-чесно так заспівали про скору стабільність в країні, про свої гастрономічні апетити і улюблені екзотичні забаганки: вони, бачиш, можуть навіть у черзі постояти за кілограмом-другим якихось диво-трюфелів, з якими в мене асоціювались лише цукерки, які я їла колись в дитинстві. Та як виявилось, йшлося далеко не про шоколадні цукерки, а про якісь гриби, вартість яких мені навіть чути моторошно.

Згодом я знову згадала кізоньку і під акомпанемент свого голодного шлунку побрела до дзеркала, дивитись чи часом не втекла дереза на місточки і гребельки, залишивши мені натомість кістяні вирости на голові. У співмешканки теж ніяких рогів не помітила і заспокоїлась. Щоб до решти не втратити настрою, гаманця навіть з сумки діставати не стала, натомість пригадавши, що вчора на парах довелося згадати таку точну науку як логіка. Ну там засновки всілякі, висновки, умовиводи. І осяяло мене дивним осяянням. Отож:

Засновок1: люди не мають грошей і тому купують найнеобхідніше;

Засновок2: депутати мають гроші і тому ні в чому себе не обмежують.

І попри усі закони логіки у даному силогізмі напросилися у мене аж два висновки:

1) ми – не депутати і

2) депутати – точно не люди!

Мимоволі я аж посміхнулася і, не ставши далі випробовувати свій шлунок, пішла до студентської кухні – осягати логіку життя.


Кто весь день работает, тому некогда зарабатывать деньги.

Кто весь день работает, тому некогда зарабатывать деньги.