logo
  • Если работа приносит только деньги, значит нас купили.!

Публічне вибачення


У Львові – бал! Танцюють не всі...

“Пpeкpacні дaми й гaлaнтні кавалери, мaємo зa чecть зa­пpocити Вac нa “Бaл cвятoгo Вaлeнтинa”, який відбудеться 13 лютого в oдному з нaй­poзкішнішиx бyдинків Львoвa – Львівському бyдинку вчeниx (вyл. Лиcтoпaдoвoгo чинy, 6)”, – йдеться в одному із численних оголошень напередодні дня всіх закоханих.

Однак, виявляється, аби виглядати справжніми королями дійства замало яскравої вечірньої сукні чи смокінгу – у Львові стало проблематично навчитися низки видів танців.

Традиції та реалії сучасності

У Європі бали ведуть свою традицію з часів Середньовіччя, а у Львові перший бал відбувся ще 1482 року на честь приїзду французького посла. Щороку захід збирав знатних людей, відомих політиків, дипломатів, бізнесменів і представників культурної еліти країни, Австрії та Польщі. В новітньому літописі міста торік відбувся вже п’ятий ювілейний “Львівський бал”. Чи не тоді вперше у Львові напередодні дійства почали діяти майстер-класи з бального етикету. Саме там для всіх охочих фахівці читали курс лек­цій і проводили практичні заняття із бальних манер. Як не прикро, число охочих було мізерним.

Цьогоріч організатори “Балу святого Валентина” теж пропонують нaвчaння. Спортивно-танцювальний клуб “Рондо”, який є одним з організаторів дійства, нaвчить тaнцювaти клacичні та бaльні танці за 150 гри­вень (саме стільки коштує місячний курс занять). За словами Oлeкcaндpи Лaптєвої, керівника СТК “Рондо”, на сьогодні число охочих навчитися класичних і бальних танців становить усього 30 осіб.

Танцюють не всі

Минулий рік, окрім пандемії грипу, запам’ятався й “епі­демією танцю”: у вечірній час “великий і малий” українець, затамувавши подих, буквально прилипав до “блакитних екранів”: по ТБ транслювали “Танці із зірками” (популярне телешоу за участю відомих публічних людей і професійних танцюристів, – “Газета”). Саме після виходу цього шоу в країні почався справжній танцювальний бум. Величезна кількість людей від малюків до людей похилого віку захопилася танцями. Ба більше, займатися бальними танцями стало модно й актуально. Однак актуальною стала й проблема професійних шкіл і кваліфікованих педагогів.

“У Львові здавна високий рівень бального танцю, представники бальної школи не­одноразово займали призові місця на міжнародних змаганнях. Минулого тижня ми повернулися із двома нагородами з Харкова. Проте йдеться власне про український рівень. Ті, хто хоче досягнути іншого, їдуть до Києва чи за кордон. Чи пов’язано це з недостатнім рівнем викладання у Львові? Та в нас узагалі в усьому недос­татній рівень”, – розповідає пані Лaптєвa.

Як зауважує моя колега Юстина Голубець у статті "Зроби себе сам" (http://h.ua/story/251039/), виявилося, попри те, що Львів офіційно отримав статус культурного П’ємонту країни з численними мистецькими акціями, музичними фестивалями, книжковими форумами й іншими феєричними атракція­ми, на жаль, у багатьох фанатів танцю можуть виникнути труднощі: у культурній столиці України катма шкіл екзотичних видів танців.

Колега розповідає: "Нещодавно до нашого міста завітав шотландець із благородною метою – безкорисливо пропагувати і навчати шотландському кантрі-дансу (резонансу в пресі ця ініціатива не мала, мовляв, за рекламу слід платити). Власне через байдужість культурних організацій, які не були зацікавлені в його пропозиції та у привабленні широкої публіки до захід­ного танцю, він заледве набрав вісім учнів для одного сету. До того ж, труднощі виникали і з приміщенням, яке чоловік шукав самостійно: часом це була чиясь квартира, інколи – зал, абсолютно не пристосований до танцю. І на довершення, він неодноразово наштовхувався на непорядність та обман місцевих так званих “учителів” танцю. Не витримавши такого “теплого” прийому, шотландець зараз успішно викладає в Росії, де існують клуби шотландського танцю і проводять справжні бали.

Окрім того, у Львові неможливо знайти окрему секцію фламенко (!). Вражає, що в такому розвиненому “європейському” місті могло не виявитися одного з найпопулярніших європейських танців".

Юстина розповідає про свої горе-пошуки східного різновиду танців: “Здавалося, з белідансом, який упевнено завойовує позиції серед україн­ських любителів потанцювати, проблем не мало б виникати. Однак із кожними відвідинами чергового “майстер-класу” моя надія опанувати танець танула, мов сніг на сонці. На жаль, багато хто вирішив скористатися тенденціями модного буму, пропагуючи непрофесійні уроки і спотворюючи мистецтво східного танку. Єдиним виходом залишалося самонавчання. Проте і тут не обійшлося без перешкод. Виявляється, імпорт якісного навчального матеріалу в такій сфері не налагоджено. Довелося звертатися до друзів із-за кордону”.

Очевидно й справді, зауважує авторка статті "Зроби себе сам", шлях самостійного навчання видається найефективнішим, як це довів приклад львів’янки Алли Кушнір, учасниці “Україна має талант”, яка своїм белідансом виборола місце в десятці найталановитіших людей нашої держави. А тим часом про львів­ську школу танців уже скла­да­ють анекдоти, коли на запитання “Танцювати вмієш?” відповідають: “Так, на дискотеці”.

І на завершення

Бал – задоволення не з дешевих. Попри те, цьогоріч вартість запрошень на львівський бал доволі лояльні (торік квитки на “Львівський бал” коштували 250 гривень + додатково платний фуршет). Слід пам’ятати про dress-code: для панянок – вeчіpня сукня пoвнoї дoвжини, для кaвaлepів – фpaк, cмoкінг, пapaднa війcькoвa фopмa, дoпycкaєтьcя тeмний кocтюм, aлe oбoв’язкoвo з “мeтeликoм”.

Відтак до витрат слід записати фрак, який коштує близько 600 гривень, сорочку – 150-280 гривень і “метелик” – від 50 до 120 гривень. Гocті, які нe мaтимyть “мeтeликa”, пepeд вxoдoм дo бaльнoї зaли матимуть змогу їx пpидбaти. Вар­тість вечірньої сукні у прокаті коливається в межах від 500 гривень до 500 доларів. Так, салон весільних і вечірніх суконь FASHION пропонує плаття за ескізами останніх колекцій світових брендів. Стартова ціна прокату такого вбрання – 4450 гривень.

П.С. Дуже перепрошую, що використала інформацію пані Юстини без посилання на джерело та автора. Визнаю свою помилку і сподіваюся, що усі, кого я цим образила, а особливо авторка матеріалу "Зроби себе сам" Юстина Голубець, чиє ім"я, на жаль, я не вказала у своєму попередньому матеріалі, мене пробачать. Прошу вибачення перед усією редакцією "Хайвею", оскільки розумію, що своїм вчинком образили не лише авторку, а й видання. Не наводитиму дефініцій, мовляв право на помилку має кожен, а лише ще раз попрошу вибачення та розуміння. З повагою!


Кто весь день работает, тому некогда зарабатывать деньги.

Кто весь день работает, тому некогда зарабатывать деньги.